Навчання за кордоном: плюси та мінуси західної освіти для наших дітей

Смішно, але буквально подібна відповідь прозвучала на одному освітньому форумі. Відомий політик заявив: "Коли я побачив, яке беззаконня твориться в наших школах, я зрозумів, що проблему потрібно вирішувати кардинально. Тепер мій син вчиться у Швейцарії, і я дуже задоволений. Отже – рекомендую".
Зрозуміло, що не лише школу, але й країну для проживання можна вибрати на свій смак і гаманець, "але розумієш, синок, є таке слово – Батьківщина", – говориться в іншому, не менш відомому анекдоті. Тому спробуємо без зайвих емоцій, неупереджено і безпристрасно розглянути усі плюси й мінуси як навчання "тут", так і навчання "там".
Різноманітність проти уніфікації
По-перше, треба врахувати, що такої уніфікованої і регламентованої освіти, як у нас, немає більше ніде у світі (за винятком, можливо, Білорусі й деяких держав Середньої Азії). Навіть Росія має куди ліберальніше і гуманніше освітнє законодавство. Досить навести наступний приклад: російські батьки мають право навчати своїх дітей вдома, причому держава виплачує їм суму, що відповідає середній вартості утримання дитини в школі.
А якщо вже говорити про інші країни, там розмаїття ще більшие. Американці, наприклад, багато років з успіхом чинять опір стандартизації освіти, вважаючи це наступом на свої громадянські свободи. Уряд кожного штату вимушений підтримувати необхідну різноманітність шкіл, щоб ненароком не обмежити свободу вибору підходящого учбового закладу для дітей своїх виборців. Низький рівень знань американських школярів – вигадки. Так, у деяких (далеко не в усіх!) безкоштовних муніципальних школах не надто багато часу приділяють вивченню математики, проте якщо у вас є гроші і бажання, ви завжди зможете знайти школу, де з вашою дитиною займатимуться системно і грунтовно. Ніхто не сперечається: хороша освіта коштує дорого, але воно того варте.
У багатьох країнах, наприклад, в Ірландії та Голандії, взагалі до 70% усіх шкіл – школи приватні, створені батьками, причому держава, згідно із законодавством, зобов'язана їх фінансувати. Формально – керівництво школи, а фактично – самі батьки визначають, чому і як вчити своїх дітей, держава в це практично не втручається. Єдина вимога – це щоб на 3-й рік свого існування школа налічувала, як мінімум, 28 учнів (так, принаймні, в Голландії).
Що приховує навчальна програма
Навіть з цих прикладів видно, що "навчання за кордоном" – настільки розмите поняття, що до нього не застосовуються визначення "добре", "погано", "якісно або ні". Вже це одне здатне налякати нашу людину, яка звикла не вибирати сама, а покладатися на думку інших – чиновників або штатних фахівців, – яким "належить" розбиратися в усьому краще за простих смертних.
Дивно, що ми не замислюємося, звідки в нас ця "виборобоязнь", і чому ми так сліпо покладаємося на думку відповідальних осіб. А тим часом ці приголомшливі якості виховані в нас рідною радянською, а нині – українською школою.
Річ у тому, що разом з наявною учбовою програмою, виявленою в текстах підручників і тирадах учителів, існує те, що Елвін Тоффлер назвав "прихованою навчальною програмою". Вона діє не на рівні змісту, а на рівні форми: те, як проходить заняття, які зусилля винагороджуються, які засуджуються, як учитель спілкується з учнями і як з учителем поводиться адміністрація, – усе це формує в нас жорсткі поведінкові стереотипи і накладає незгладимий відбиток на усе наше подальше життя.
Пострадянська школа відмінно відтворює стару ієрархічну індустріальну модель радянського суспільства, злодійкуватого і забюрократизованого, ідеологію якого точно описує наступний принцип: "Ти начальник – я дурень, я начальник – ти дурень". Діти вимушені пристосовуватися і виживати в агресивному підлітковому середовищі, збиваючись у групки "своїх", щоб "не пропасти поодинці", – або підкорятися найсильнішому, не важливо, дорослому або одноліткові. Списувати, брехати, не висовуватися, не встрявати в чужі розбірки, – цьому вчить нас прихована програма вітчизняної школи. Часто говорять: вона вчить нас життю. Але мало хто усвідомлює, що саме школа це життя створює і відтворює!
Власне, у відмінності прихованих програм "тих" і "цих" шкіл криється фундаментальна різниця між "західною" і "східною" ментальністю, що робить ефективних західних менеджерів напрочуд неефективними в наших умовах. Я далекий від ідеалізації західної моделі прихованої програми, але ж саме вона надає навчанню за кордоном таку привабливість. Не вважаємо ж ми, дійсно, що в зарубіжних школах учать глибше і грунтовніше!
Отже, рішення дилеми як би очевидно: хочеш, щоб дитина була успішна у нас – учи його тут, хочеш, щоб дитина ввібрала інші правила гри – вчи його в цивілізованішій країні.
В очікуванні великих змін
Чим далі, тим більша кількість батьків вибирає для своїх дітей другий варіант. Директор фірми, що займається освітнім туризмом, розповідає, що щороку на 10% збільшується число українських дітей, що вступають у зарубіжні школи, причому для Києва цей показник ще вищий – до 30%! Від дітей не відстають і дорослі: тільки в лотереї Green Card цього року брали участь більше 850 000 українців. Ці цифри не залишають сумніву: проти нашого способу життя і нашої освіти громадяни голосують ногами. – Щасливої дороги вам, пасажири!
А що робити тим, що залишаються? Як не дивно, нам теж доводиться відповідати на усе ті ж осоружні запитання: яким ми хочемо побачити нашу дитину через 10 або 15 років? Де вона продовжуватиме свою освіту? У якій галузі діяльності вона себе реалізовуватиме – і в якій країні?
Запитання ці не риторичні. Дуже розраховуємо, що скоро ситуація в країні зміниться, причому як економічна, так і політична.
Не вдаватимемося до подробиць, щоб не віднімати хліб у політологів економістів, просто повірте на слово: через які-небудь 5 років світ стане невпізнанним, і Україна повинна буде або трансформувати усе – освіту, охорону здоров'я, економіку, владу, – або зникнути як держава. У будь-якому випадку, з Україною або без неї, але ті, що залишилися тут, на цій території, житимуть в іншій країні. У країні, де стануть потрібні креативні, продуктивні, внутрішньо вільні люди, здатні оцінювати і вибирати, – і зовсім не будуть потрібні залякані неуки, – ні в побуті, ні у владі.
Тому я дуже хочу, щоб ті, хто від'їжджають, змогли одного дня повернутися назад. А для цього ті, хто залишається, повинні почати вчитися іншому – і по-іншому. Докладатимемо всіх сил, щоб інша Україна відбулася. А ви? Що виберете ви для своїх дітей?
http://kontrakty.ua/
Підготувала Олена ТАРАСЕВИЧ