В Україні піднімається нова міграційна хвиля

Межа можливостей
Марлен Османов, 26-річний інженер-конструктор, живе і працює у Севастополі – він проектує бурові платформи. Проте його надії на майбутнє сягають далі за Чорне море. Марлен, котрий старанно вивчає англійську мову, розіслав своє резюме в західні компанії, які займаються нафторозробкою, і вже почав проходити співбесіди.
Молодий фахівець не бачить для себе перспектив в Україні і сподівається знайти роботу в Євросоюзі, ОАЕ, Канаді, Росії або країнах Азії, що розвиваються, – Китаї, Сінгапурі, В'єтнамі. Своє прагнення Османів аргументує, не вагаючись: в Україні його галузь відстала на півтора десятки років, можливість кар'єрного зростання різко звужує кумівство, доходи колег на заході і навіть в Росії в рази вищі, тоді як зарплати Марлена за вирахуванням податків ледве вистачає на те, щоб винаймати квартиру.
"За останні п'ять років [в Україні] нічого не змінилося, інфляція зростає, підприємства закриваються", – констатує кримчанин. "Влада живе сама по собі, а ми самі по собі. Напевно, це неправильно?" – озвучує інженер запитання, відповідь на яке вже знайшов. Він готовий до еміграції, оскільки упевнений, що ситуація в країні лише погіршуватиметься.
Число українців, які розділяють песимізм Османова, зростає з кожним роком. За даними дослідження рекрутингової компанії «Форсаж», що опитала близько 2 тис. управлінців середньої і вищої ланок, переїхати на роботу за кордон готові 54% респондентів, а ще 28% погодилися б на тимчасову трудову еміграцію. У той же час, за даними «Форсажа», ще в 2006-му свою готовність до переїзду висловлювали в цілому 20-30% менеджерів.
Валізний настрій серед найбільш кваліфікованих кадрів підтвердило і опитування рекрутингового порталу hh.ua, чию аудиторію склали в основному 30-річні працевлаштовані фахівці з вищою освітою. 48% з них заявили, що мають серйозні наміри поїхати з України, ще 43% іноді замислюються про працевлаштування за кордоном, і лише 4% не планують залишати Батьківщину.
Подібні міграційні установки зріють у суспільстві тоді, коли простір можливостей у країні "стискається до межі", пояснює доктор економічних наук, професор Ірина Прибиткова, провідний науковий співробітник Інституту соціології НАН України.
"Це люди, які усвідомили, що у них немає майбутнього, їх майбутнє закінчується сьогодні, вони нічого не можуть спланувати через нестабільні політичні та економічні реалій в країні", – констатує пані Прибиткова, яка досліджує процеси міграції в Україні упродовж усіх років незалежності.

Межа мріянь
На відсутність можливостей для повноцінної професійної реалізації в Україні вказали 41% респондентів hh.ua. Ще вагомішими причинами, що пояснюють еміграційні настрої молодих фахівців, опитані вважають відсутність майбутнього для себе і сім'ї в Україні (72%), а також низький рівень оплати праці (44%).
Останніми роками число охочих поїхати за кордон зростає, передусім, за рахунок кваліфікованих кадрів, відзначають експерти. За словами Марини Маковій, гендиректора hh.ua, потенційні емігранти – переважно молоді люди, до 30-40 років, як правило, освічені, які володіють англійською мовою.
Кращі шанси реалізувати себе за кордоном – у представників IT-сектора, медиків, інженерів і учених вищого рівня, а також загартованих українськими реаліями економістів і менеджерів.
Найбільше співвітчизників ваблять країни Європи (63% опитаних hh.ua), Канада і США (42%), менше – Австралія (20%). Проте якщо на заході їм часто все ж доводиться миритися зі статусом мігрантів, то в Азії до українських фахівців ставляться з пієтетом.
Ще одна категорія охочих знайти себе за межами України – молодь і студенти, що від'їжджають на навчання за кордон, розповідає Тамара Марценюк, доцент кафедри соціології Національного університету Києво-Могилянська академія, викладачка курсу про міжнародні стипендії на київських курсах «Кругозір» і сама неодноразово брала участь у подібних програмах.
Пані Марценюк відзначає зростаючий інтерес до західної освіти з боку не лише студентів, але й тих, хто у розквіті кар'єри наважується на зміни в житті.
"Мої курси відвідують і ті, хто чесно зізнається, що прагне використати освітні стипендіальні можливості як трамплін, щоб залишитися на Заході", – помічає пані Тамара.
Ціна, яку доводиться платити більшості мігрантів за шанс набути упевненості у своєму майбутньому, – необхідність вживатися в чужу культуру і середовище.
25-літня Юлія, котра з минулого року живе в Словенії, називає це найскладнішим моментом еміграції разом з мовним бар'єром. За її словами, словени хоча й слов'яни в душі, але завдяки німецько-австрійському впливу дуже дисципліновані і пунктуальні. Проте якщо хочеш інтегруватися, доводиться приймати місцеві правила, констатує українка.
Ще будучи студенткою, Юлія брала участь у волонтерських і соціальних проектах у Польщі, Німеччині і Словенії. Повернувшись в Україну доучуватися після року життя в Європі, вона насилу сприймала вітчизняні реалії – депресивний стан економіки, деградацію політики, байдужість суспільства до екології, здоров'я, а також злочинності і корупції. До цих моментів додалося ще й відчуття "зашкарублості" суспільства, його неготовності сприймати щось нове. У своєму нинішньому житті уродженка Житомира особливо цінує взаємоповагу між людьми, безпеку і свободу.

Прекрасне далеко
Хоча сам по собі переїзд за кордон не гарантує благоденствування, попереджає в унісон з експертами Олексій Кононський, старший менеджер з продажу компанії «Dell», виробника комп'ютерів.
До своїх 30 років киянин, що отримав фінансову освіту, встиг попрацювати в США, Франції, Єгипті і Великобританії – від сфери обслуговування до офісних посад, – неодноразово бував в Азії, а зараз працює в українській столиці і регулярно їздить в Німеччину, де здобуває освіту МВА.
Згадуючи досвід життя в інших країнах, Олексій відзначає, що в Європі українцеві доведеться пробивати лід прохолодного ставлення до іммігрантів, тим більше з пострадянських країн, в мегаполісах Азії – звикати до надстрімкого ритму життя, а в США – забути про надії "знайти гаманець" або миттєво вибитися «із грязі в князі».
"В Америці треба нескінченно багато працювати. Треба розуміти, що нічого іншого від тебе там не чекають", – розповідає Олексій, який свого часу також шукав кращої долі за межами України через невіру в самореалізацію на Батьківщині без зв'язків і коштів.
З іншого боку, безцінним результатом своєї роботи за кордоном киянин називає позбавлення від комплексів, властивих багатьом українцям, – невпевненості, безініціативності, боязні проявити індивідуальність. Особистісне зростання разом зі знанням двох мов, відшліфованим за кордоном, у результаті допомогли Олексію знайти гідну роботу в Україні. Такі випадки нерідкі, підкреслюють фахівці.
Часто виїзд за кордон [на роботу] спричиняє стрибок у кар'єрі, тому що, повернувшись в Україну, можна козиряти цим досвідом, він додає вартості на ринку праці.
Втім, визнає пан Кононський, він хоча й вирішив залишитися в Україні, але все таки обрав для себе певну форму еміграції. Киянин працює винятково у великих зарубіжних компаніях, де його приваблює не лише більш висока зарплата.
"У іноземних компаніях є правила гри, вони дуже чіткі і зрозумілі, на відміну від українських, де усе залежить від настрою власника", – аргументує Кононський.
Від'їжджають назовсім справді лише небагато з тих, хто декларує таку готовність. Для інших же, за словами соціолога Ірини Прибиткової, подібні міграційні установки – форма протесту проти реалій, які здаються людям нестерпними.
Формування величезної маси людей, що розчарувалися, навіть якщо більшість з них не покинуть межі України, не мине безслідно для країни, вважає пані Ірина. "Це може загрожувати, в першу чергу, соціальним вибухом", – прогнозує експерт.

korrespondent.net

За матеріалами hitjob.com.ua